Кульчицький Юрій

 

Кульчицький Юрій

Чоловік, який присадив Європу на каву...



джерело :  http://www.kulchitsky.com.ua/index.html

 

 

     Юрiй Кульчицький


   - народився в 1640 р. в с. Кульчиці (Самбiрський район Львівскої обл.), з 1660 р. жив у Запорізький Січі. В кінці 1660-х років потрапив у полон, де глибоко вивчив турецьку мову та культуру. Після визволення з полону переїхав до Відня (продовжуючи при цьому сповідувати православну християнську вріу).

У вирішальний момент облоги Відня турками під час війни у 1683 р. Кульчицький, перевдягнувшись у турецький одяг, пройшов ворожі кордони та привів війська союзників на допомогу оточеному місту. У 1684 р. отримав титул почесного громадянина Відня. Як нагороду для себе попросив захоплені у турків 300 мішків з кавовими зернами.

Фактично Юрій Кульчицький став одним з перших невизнаних класиків реклами. Він особисто пропагував каву, розносячи її вулицями міста, а в 1684 р. у Відні видав книгу своїх мемуарів, яка моментально стала бестселлером у Европі.

13 серпня 1684 р. Кульчицький відкриває першу кав’ярню у Відні. Українець адаптував турецьку каву до європейського смаку, додавши до неї цукор і молоко й створивши відому «каву по-віденьски» - напій, що підкорив усю Европу.

В 1862 році іменем Кульчицького була названа одна з вулиць Відня, а у 1865 р. на ній йому  встановлено пам’ятник. Наказом імператора Юрій Кульчицький на все життя був звільнений від сплати податків.

Герой Відня та засновник першої у Европі мережі кав’ярень помер 19 лютого 1694 р. Похований  з почестями на центральному цвинтарі Відня біля собору Св. Стефана.




 

        СЕЛО КУЛЬЧИЦI

 


Батькiвщиною Юрiя Кульчицького є вiдоме село Кульчицi бiля Самбора.

Кульчиці були заснованi осадниками, що походили з лицарів герба Драго-Сасів. Вони брали участь у хрестових походах, хоча це, як стверджують дослідники, слов’янський рід, котрий жив на території, завойованій у Х ст. німецько-саксонськими феодалами. Після походів Драго-Саси опинилися на землях угрів, а потім прибули на службу до князя Данила та його сина Лева.

Перша письмова згадка про Кульчиці — у привілеї Лева 1284 р. Рід цей налічує понад 1000 років, і нащадки його мають прізвища Кульчицькі, Яворські, Гординські, Бачинські та ін.: усього 144 гілки (треба сказати, що Драго-Саси досі гуртуються та досліджують свою історію).

На видовищному пагорбі в селi бiля церкви Святого Флора і Лавра встановленний пам’ятник гетьману Сагайдачному. Славетний гетьман – також родом iз села Кульчицi.

Особливість цього видатного села в тому, що воно досі ділиться на Кульчиці Шляхетські та Кульчиці Рустикальні (тобто сільські). Звідси родом Марко Жмайло-Кульчицький і Павло Бут (Павлюк) — гетьмани запорізького козацтва.

 

 

        КОЗАК

 


Окремі дослідники стверджують, що ще в молоді роки (близько 1660 р.) Юрій Кульчицький подався на Запорізьку Січ, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим.

Тоді ж він і потрапив до турецького полону, а невдовзі звідти його викупили купці з Белграда. Так на початку 70-х років XVII ст. він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході.

Документи свідчать, що коли 1678 року турецька влада звинуватила купців компанії у шпигунстві проти султана й виселила їх із Белграда, Кульчицький, заявивши про своє польське підданство, уникнув репресій. Проте у переддень облоги турками австрійської столиці Ю.Кульчицький уже жив в одному з її районів, що звався Леопольдштат.

З початком облоги Відня турками він вступив до ополченського загону добровольців під проводом капітана Амброзія Франка.

Так український козак йшов до свого героїчного вчинку зi спасiння Вiдня…

 

 

 

 

            ГЕРОЙ ВIДНЯ

 


У липні 1683 року понад двохсоттисячне військо великого турецького візиря Кара-Мустафи за наказом турецького султана Мегхмеда IV взяло в облогу столицю Габсбурзької імперії місто Відень, яке захищали 16 тисяч вояків під проводом графа Рюдигера Штаремберга та 6 тисяч місцевих жителів.

Після багатотижневої облоги в місті почався голод і виникли епідемії. Дії турецької артилерії спричинили численні пожежі. Серед віденців поширювалися розпач та паніка. Кур’єри, яких час від часу відряджали по допомогу, з різних причин не добиралися до місця призначення.

Тому Штаремберг вирішив послати з листами до австрійського імператора Леопольда І та герцога Карла Лотаринзького когось із місцевих жителів, який знав би турецьку мову та звичаї й зумів би пробратися через ворожі кордони. Вибір упав на одного з пересічних жителів австрійської столиці - нашого Юрія-Франца Кульчицького.

Перевдягнувшись у турецьку одіж, Кульчицький разом зі своїм товаришем Михайловичем уночі 13 серпня пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню (щоб не викликати підозри), сміливо рушив поміж ворожими шатрами. Лише одного разу їх зупинив турецький офіцер-ага, запитавши, хто вони та звідки. На це винахідливий Кульчицький рішуче відказав, що він — турецький купець і займається постачанням провіанту для армії султана, а зараз простує по виноград. Ага повірив переодягненому віденцю і навіть запросив його разом із супутником погрітися до свого шатра.

Проте найбільша небезпека чатувала на Кульчицького та його супутника там, де вони на неї зовсім не чекали: в одному з придунайських сіл їх прийняли за справжніх турків і мало не вбили.

Переправившись через Дунай, 15 серпня посланці були вже на прийомі у князя Карла, який відразу ж відписав оборонцям Відня, що готується до битви з турками і незабаром прийде із 70-тисячним військом на допомогу. Не без пригод доставив Кульчицький лист князя в оточене місто, чим викликав велику радість серед гарнізону й міщан, які з подвійною енергією почали обороняти фортечні мури.

Невдовзі й справді війська герцога Лотаринзького об’єдналися з польською армією короля Яна III Собеського яка була зорганізована завдяки зусиллям та коштам Папи Iнокентія XI у складі якої налічувалось близько 15 000 українських козаків, які зіграли вирішальну роль у битві та прийшли на допомогу гарнізону і жителям Відня. Битва, що відбулася 12 вересня, закінчилась блискучою перемогою.

Юрiй Кульчицький був щедро винагороджений за свої заслуги перед містом: комендант вручив йому певну суму грошей та надав у власність будинок в одному з віденських районів. Окрім того, 10 січня 1684 року він був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора та отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» у Туреччині.

Австрійці пам’ятають і шанують українця, бо саме йому завдячують славою відомої на весь світ віденської кави. Ще 1862 р. одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzkygasse.

Досі у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а в 1885 році на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни на одному з наріжних будинків по вулиці імені Ю.-Ф.Кульчицького було встановлено бронзову скульптуру роботи відомого скульптора Еммануїла Пендля.

Це одягнутий у турецький стрій козак-галичанин на повний зріст, який у лівій руці тримає тацю з невеличкими філіжанками кави. У ногах бронзового Кульчицького турецькі трофеї — хоругви з півмісяцями, криві шаблі (ятагани) та бунчуки. Серед них в’ються лаврові гілочки з листками на честь подвигу одного з героїв перемоги над турками під Віднем 1683 р., який, до того ж, відкрив для європейців такий духмяний і смачний напій.

 

 

 

         КАВОМАН


Ще перебуваючи в турецькому полоні, Юрій Кульчицький призвичаївся до кави, а тому в його мудрій голові виникла геніальна, як потім з’ясувалося, ідея — не лише відкрити першу кав’ярню у Відні, а й зробити кавовий напій більш уживаним і доступним не тільки в Австрії, а й в усій Європі. Адже доти кава вживалася лише як лікувальний засіб і коштувала дуже дорого.

I коли вдячні віденці (згідно з іншою версією, це зробив сам король Ян III Собеський) дозволили Кульчицькому забрати з обозу візиря Кари-Мустафи всі запаси зерен кави (майже 300 мішків). Турецький воєначальник возив їх із собою у великій кількості, щоб зігрівати тіла й душі своїх воїнів перед битвами. Австрійці ж не вміли готувати напою з цих не відомих їм зерен, та й взагалі вважали недостойним вживати їх у будь-якому вигляді.

 

 

Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, а згодом відкрив у подарованому йому будинку кав’ярню, де продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Невдовзі смачний напій набув великої популярності серед віденців.

Очевидно, ще в Туреччині Юрій ознайомився із технологією приготування напою, яку вміло пристосував до смаків європейців — він просто почав додавати до кави цукор. Так з’явилася знаменита кава по-віденськи.

Саме Кульчицький замовив вiдомому вiденському кондитеру Крапфу виробити смачнi рогалики у формi пiвмiсяця, якi вiн почав подавати разом з чашкою кави. Тепер вiдвiдувачи його кав’ярнi були цiлком задоволенi: за чашкою кави вони з’їдали круасан, який нагадував їм ворожий пiвмiсяць, що прикрашав турецькi прапори…

Кожного вiдвiдувача своєї кав’ярнi Кульчицький зустрiчав, питаючи його українською мовою: «Як справи, братику-серденько?» (с тих пiр вiдоме «братику-серденько» iснує в мовi вiденської громади).

Згодом, за сприяння підприємливого українця, в багатьох куточках міста почали діяти схожі заклади, а Ю.Кульчицький очолив окремий цех продавців кави.

Олійний портрет українця тривалий час висів на чільному місці у приміщенні, де вони час від часу збиралися для вирішення своїх професійних проблем. Окрім того, на спеціальному штандарті віденських кав’ярів було зображено сцену надання цісарем Леопольдом І організаторові «кав’ярського руху» привілею — «ліцензії» на відкриття першої кав’ярні.

А сьогоднi в свiтi жодна з книжок, якi розповiдають про кавовi культури свiту - хоч то iталiйськi традицiї, американська культура або турецька кава - не минає згадки про нашого славетного земляка, творця вiденської кави – ЮРIЯ КУЛЬЧИЦЬКОГО…

 

 

    ПИСЬМЕННИК


Не можна не згадати, що все починалося ще в молодi роки Юрiя, коли вiн подався на Запорізьку Січ, де навчився турецької мови і був за перекладача під час козацьких походів на Крим.

Коли ж він потрапив до турецького полону, а невдовзі звідти його викупили купці з Белграда – він опинився на перекладацькій роботі в сербському представництві австрійської «Орієнтальної торговельної компанії», що представляла інтереси імператора Леопольда І на Сході.

Саме знання iноземноi мови не тiльки вiдкрило свiт майбутньому герою, але й в цiлому дало йому глибоке розумiння турецької культури та саме кавових традицiй.

До того ж, лiнгвiстичний хист Юрiя Кульчицького змiг реалiзуватися також i в лiтературному талантi.

Примітно, що польські історики називають Кульчицького поляком, австрійці та угорці вважали його сербом. Насправді ж він був покатоличеним шляхтичем із Самбірщини, а отже — українцем, про що свідчив і сам герой Відня у власній книжці про свої пригоди, яка вийшла друком 1684 р. у Відні та Зальцбурзі.

Вона, без перебільшення, стала справжнім бестселером, нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців. Визначну роль Ю.Кульчицького у подіях 1683 року описано також у брошурі «Жорстока облога цісарської резиденції міста Відня», що вийшла 1684 р. у Гамбурзі.

Це сталося пiсля того, як Кульчицький вiдкрив першу у Вiднi кав’ярню пiд назвою «Пiд блакитною пляшкою» - рiвно через рiк пiсля свого героїчного вчинку.

Але рiч була в тiм, що кава, яка була турецьким напоєм, викликала у вiденцiв суто негативнi емоцiї. Тому до кав’ярнi Кульчицького вiдвiдувачi заходили виключно для того, щоб побачити славетного героя.

Зрозумiвши це, Кульчицький швидко написав та видав нiмецькою мовою свою книжку «Розповiдь очевидця, який в турецькому одязi пройшов через ворожi табори та повернувся назад, першим принiсши звiстку».

Книга стала бестселером…



Создан 10 июн 2013