ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 
 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Автор: Іван Парнікоза



                              ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА

 

Частина 2

 

В часи Речи-Посполитої

Пам’яті В.Гавела присвячую….

 

"Не кажучи про ріжні абсурдні і неправдиві закиди... полемісти не вміють відрізнити важних відмін від дрібних... визначаються вони взагалі значною нетолєрацією..."

М. Грушевський

 

«А в Кіеві…утиск немалій церквам божіім старожитнім чинили іезуіти, домінікане, бернардини та іншие»

Літопис Самовидця

 

Утвердження влади Речи-Посполитої на землях Русі відбувалося шляхом поступового просування католицької церкви в раніш не освоєне нею, переважно православне середовище. Просування це відбувалося з великим трудом. Адже широкі маси русичів-українців не сприймали «латинян». Натомість верхівка колишнього давньоруського суспільства не заявила претензій на свою частку в спільній Речі Посполитій, натомість активно католичилася та полонізувалася. Так втрачався зв’язок еліти зі своїм народом, який згодом не тільки дозволив деяким занадто «радикальним» діячам сумніватися в самому існуванні русько-українського народу, але і призвів до того, що від імені свого народу почало все міцніше промовляти інша соціальна верства – козацтво. В релігійній сфері просування католицизму на схід зустрілося з великими проблемами, зокрема в Києві дуже сильними були традиції православ’я. Київським монастирям належали величезні землі. Право на ці володіння підтверджували своїми грамотами польські королі. Натомість сполонізована верхівка міста намагалася утвердитися запрошуючи до міста та субсидуючи різні католицькі ордени. В другій частині «Польських слідів Києва» ми розкажемо як київський Поділ поступово почав переходити у руки католиків, як польські королі стали хресними батьками Труханова острова і як полонізовані білоруси вперше і востаннє підкорили Київ…

 

Зміцнення польської громади Києва

 

Домініканці повернулися до міста за різними даними від кількох років після монгольського нашестя аж по наступне XIV ст. і відбудували костел. Старий домініканський костел у Києві описано в люстрації 1569 р. "Після спустошення старого конвенту домініканців (імовірно 1482 р.), монастир було перенесено "під замок на Житній торг" (Житній торг був частиною ринку на сучасній Контрактовій площі, і його не слід плутати з теперішнім Житнім ринком). Новий дерев’яний костьол освятили на честь св. Миколая. Спочатку він був дерев'яним. Мартін Груневег бачив його у 1584 р. Народжений в Гданську у 1562 р в родині німецькомовних лютеранських купців, Груневег у 1588 р. перейшов у католицизм та вдягнув рясу в костелі домініканців у Львові. Цей купець, а пізніше монах описав окрім іншого і місце де стояв дерев’яний костел та монастир під час його перебування у Києві у 1584 р. «на ліво від торгової площі, де напевне знаходилася колонія чи інше місце помешкання католиків». Він же пише, що цей костьол разом з монастирем згорів через необережність, коли пріором був Іорданій Ковальковський. Наявні відомості, що разом з домініканцями прибули і францисканці.

18 січня 1331 р. завдяки постійним старанням київських католиків та толерантній політиці міської влади Київ став столицею єпископства. Функції першого київського єпископа виконував домініканець Генрик (німець), який імовірно ніколи не дістався до Києва. Наступними єпископами були вже переважно поляки. У 1371-1378 рр. цю посаду займав Якуб, а за ним домініканець Микола, а пізніше в 1381-1395 рр. - Пилип.

Багато поляків з’явилося у місті після 1385 р., коли Польща та Литва уклали Кревську унію. В результаті конфлікту київського князя Володимира Ольгердовича з Владиславом Ягайлом польсько-литовські війська у 1394 р. зайняли місто. Король Ягайло перебував у Києві у 1411 р. на запрошення Великого князя Литви Вітовта.

 

 

«Дикий литвин» Ягайло – особисто перебував у Києві
«Дикий литвин» Ягайло – особисто перебував у Києві

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

Хрещення та коронацію В. Ягайла увічнив  Е. Саля на одному з рельєфів костелу св. Миколая у Києві

 

У 1412 р. новим єпископом київським став Мартин Тшаск. Тоді ж дерев’яний костел домініканців був підвищений до рангу кафедрального. Невдовзі після цього посаду намісника довірили Андрію Олельковичу Гольшанському, дочка якого Софія у 1422 р. вийшла за між за Владислава Ягайла.

 

 

Софія Гольшанська – четверта жінка Ягайла походила з суч. Білорусі
Софія Гольшанська – четверта жінка Ягайла походила з суч. Білорусі

 

У 1471 р. Казимир IV Ягеллончик перетворив київське князівство у підпорядковане собі воєводство. Воєводою після збройного приборкання міста став Мартин Гаштольд. В попередній частині ми вже повідомляли, що центром влади київських воєвод став замок на Замковій горі. Власне з цього часу до Києва розпочався наплив католицького люду спочатку з Литви (включаючи суч. Білорусь), а потім і з Польщі. Втім окатоличити і сполонізувати Київ, як Львів так і не вдалося.

Як зазначає А. Реутов невеличкий костьоли, який був збудований у київському замку залишався напівзапущеним (див. http://h.ua/story/345505/).

З часом все більшу роль відігравав католицький єпископ київський, який після прийняття Люблінської Унії 1596 р. та приєднання Києва до польського королівства входив до складу Сенату Речи Посполитої. Перший воєвода призначений владою з Кракова –православний князь Костянтин Василь Острозький зробив дуже багато для розвитку міста.

 

 

Київський воєвода Костянтин Васильович Острозький
Київський воєвода Костянтин Васильович Острозький

 

У 1608 р. цю посаду зайняв Станіслав Жолкевський, а через 10 років Томаш Замойський. Збільшення кількості поляків у місті було пов’язано з зростанням його торгівельного значення, а також зростанням впливу католицької церкви. Досить багато шляхетських родин оселилося у Києві і на Київщині після 1590 р. коли сейм постановив роздати колоністам з Польщі землі, які називали пустинними. Окрім осіб шляхетського походження почали прибувати також прості польські селяни, ремісники та міщани. Від 1576 р. в місті відбувалися сеймики польської шляхти.

 

Мурований Костел св. Миколая домініканців

Початок будівництва у 1614 р. нової мурованої тринавової кафедри св. Миколая в свою чергу свідчить про подальше зростання кількості поляків в місті. Ініціатором її зведення був Кшиштоф Казимирський - київський єпископ у 1598-1618 р. Як зазначає А. Реутов дата спорудження мурованого костьолу досі точно не встановлена. За одними джерелами він споруджений близько 1640 р. коштом остерського старости Стефана Аксака. За іншими - костьол спорудив у 1599-1610 рр. біскуп Криштоф Казимирський, а Аксак лише прибудував до нього приміщення конвенту (монастиря).

 

 

План домініканського костелу св. Миколая та креслення його фасаду (зроблено вже в час перетворення його на Петропавлівську церкву)
План домініканського костелу св. Миколая та креслення його фасаду (зроблено вже в час перетворення його на Петропавлівську церкву)

 

Матеріалом для підмурків послужили рештки Борисоглібської церкви у Вишгороді та старого костьолу першої половини XIII ст. Крім того, домініканці влаштували власну цегельню в урочищі Кожум'яки. Споруда мала три різновисокі нави, видовжений гранчастий вівтар, високий двосхилий дах з фронтонами у стилі бароко. Стрільчасті готичні вікна мали підкреслювати давність домініканської фундації у Києві.

 

 

Домініканський костел у Києві знаходився навпроти суч. Флорівського монастиря
Домініканський костел у Києві знаходився навпроти суч. Флорівського монастиря

 

Костьол був спустошений повсталими козаками у 1649 р. Пожежа 1651 р. (під час нападу Я. Радзівіла) майже не торкнулася його. Покинуту будівлю храму київські міщани перетворили на шинок. Лише у 1691 р. царською грамотою її було передано митрополиту Варлааму Ясинському. Внаслідок реставрації 1691-95 рр. колишній костьол було перетворено на православну церкву св. Петра і Павла, при ній засновано монастир.

 

 

Костьол монастиря ордену домініканців, після визвольної війни Б. Хмельницького був перероблений на православну Петропавлівську церкву
Костьол монастиря ордену домініканців, після визвольної війни Б. Хмельницького був перероблений на православну Петропавлівську церкву

 

 

На листівці початку ХХ ст. він показаний на Подолі, проти дзвіниці Флорівського монастиря (вул. Притисько-Микільська, 4) - A
На листівці початку ХХ ст. він показаний на Подолі, проти дзвіниці Флорівського монастиря (вул. Притисько-Микільська, 4) - A

 

 

Костел як і багато церков на Подолі був розібраний у радянський час. Це сталося 1935 р. Тож на післявоєнному знімку (1946 р.) його вже немає (А)
Костел як і багато церков на Подолі був розібраний у радянський час. Це сталося 1935 р. Тож на післявоєнному знімку (1946 р.) його вже немає (А)

 

 

Наразі ж від костелу лишилися великі та малодосліджені підземелля на території казарм Національної гвардії
Наразі ж від костелу лишилися великі та малодосліджені підземелля на території казарм Національної гвардії

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Кафедральний костел

 

Зростання польської громади Києва призвело до будівництва кафедрального костьолу Цей головний храм римо-католицької громади Києва у XVII ст. стояв на місці сучасного Житнього ринку.

 

 

Кафедральний костел (XVII ст.) знаходився на місці сучасного Житнього ринку
Кафедральний костел (XVII ст.) знаходився на місці сучасного Житнього ринку

 

Час побудови та взагалі історія цього храму вкрай заплутана. Як ми вже зазначали Київське римо-католицьке єпископство існувало з перервами починаючи з XIV ст. Як встановив А. Реутов тільки під 1594 р. маємо першу згадку (Еріха Лясоти) про кафедральний собор - "зовсім занедбаний та дерев'яний". Можливо, Лясота помилився, оскільки київський біскуп Йосиф Верещинський писав 1595 р., що від кафедрального костьолу "і залишків нема" (очевидно, він мав на увазі мурований костьол прсв. Діви Марії давньоруського часу, по вул. Брисоглібській, 11, див. http://h.ua/story/345505/). За свідченням польського історика XVI ст. Яна Більського, "киівські латинські єпископи поставлялися виключно з ченців цього [домініканського] ордену і не мали у Києві свого окремого костьолу, а служили завжди у Домініканському кляшторі, маючи поблизу особливий для себе будинок на Подолі". Тому Лясота міг сплутати Домініканський костьол (попередньо описаний костел св. Миколая) з кафедральним.

Датування мурованого кафедрального храму дискусійне. Як вважає А. Реутов, різнобій дат в різних джерелах можна пояснити тим, що костьол споруджували довго і в кілька етапів. Принаймні його могли закласти не раніше утворення Біскупщини (1602 р.). Максим Берлинський цитує документ 1637 р., в якому згадано костьол св. Іакова на Подолі "проти міського валу і башти малої". Найчастіше вказують, що він почав будуватися за єпископату Криштофа Казимирського (1599-1618) і завершений при Богуславі Бокші-Радошевському (1618-33), хоча пропонуються й інші датування (1630-40; 1604-20). Мабуть, костьол постраждав від пожежі 1651 р., принаймні опоряджувальні роботи не були завершені у 1653 р., коли його бачив і описав Павло Алеппський.

 

 

На малюнку імовірне зображення кафедрального костелу на Подолі на місці сучасного Житнього ринку А. ван Вестерфельдом 1651 р.
На малюнку імовірне зображення кафедрального костелу на Подолі на місці сучасного Житнього ринку А. ван Вестерфельдом 1651 р.

 

В польських джерелах часто вказується, що цей костел був знищений козаками Б. Хмельницького. Проте як вважає А. Реутов остаточно розібрали костьол, очевидно, внаслідок царського указу 1660 р., яким католикам заборонялось жити у Києві. За документом 1690 р., на місці "костьолу польського, Мнішком збудованого", була вже одна з міських торгівельних (громадських) лазень.

Рештки кафедрального костьолу досліджено Г. Івакіним у 1973-74 рр. під час будівництва Житнього ринку. У фундаментах споруди широко застосовувалися будівельні матеріали з руїн давньоруських храмів, зокрема з Десятинної церкви.

 

План фундаментів кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна
План фундаментів кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Будова стін кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Будова стін кафедрального костелу за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Так, наприклад, знайшлася друга половинка мармурової капітелі, перша частина якої походить ще з розкопок Десятинної церкви 1948 р. На відміну від Г. Івакіна, А. Реутов вважає, що оброблені блоки пісковику, яких багато в кладці фундаменту, походять не з бориспільської церкви, а з домонгольського костьолу в Києві (вул. Борисоглібська, 11).

 

Фрагменти колони Десятинної церкви, один з яких був знайдений при розкопках кафедрального костелу на Подолі
Фрагменти колони Десятинної церкви, один з яких був знайдений при розкопках кафедрального костелу на Подолі

Споруда кафедрального костьолу була майже квадратною в плані (21 на 22 м без вівтарної частини, що не розкопувалася), поділена чотирма квадратними стовпами на три нави. Товщина стін - до 2,1 м.

 

Фрагмент західної стіни кафедрального за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Фрагмент західної стіни кафедрального за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Біскупщина

Біскупщина - термін, який на думку Д. Вортмана точно слід розуміти як Біскупське (тобто єпископське) містечко утворена в 1602 р. згідно з судовим вироком Сигізмунда III у справі земельного конфлікту між київським католицьким єпископом та київським магістратом. Засновником Біскупського містечка був Кшиштоф Казимирський.

Згідно з джерелами, палац єпископа (точніше, «двір біскупський») можна впевнено локалізувати на місці сучасної автостанції «Поділ»

Зауважимо, що інколи можна зустріти погляди про приналежність до цього єпископського містечка підвалів-льохів, виявлених по вул. Ярославській 1/3, чи розміщення єпископського двору на території сучасної Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Дані припущення не мають під собою підстав. Цікаво також, що підвали суч. Димитрівської церкви (колишньої церкви св. Костянтина та Олени по вул. Фрунзе 6/8) також інколи асоціюють з раніш розташованими тут католицькими монастирськими спорудами. Втім, як переконливо доводить києвознавець Д. Вортман, на той час місце де знаходиться дана церква знаходилося поза міськими укріпленнями, тож зводити тут католицький храм навряд чи б стали.

 

 

Територія суч. автостанції Поділ це центр колишньої Біскупщини – резиденції католицьких єпископів
Територія суч. автостанції Поділ це центр колишньої Біскупщини – резиденції католицьких єпископів

 

Інші костели

Гійом де Боплан писав, що: «католики мають тут (у Києві –авт.) чотири костели: кафедру, костьол домініканців біля Ринку в ім’я св. Миколая, бернардинів під горою та єзуїтів, які нещодавно тут з’явилися. Оселилися вони між бернардинцями та річкою».

Як зазначає А. Реутов, свідчення про бернардинський київський костьол фрагментарні. Місце розташування костьолу Г. Боплан зазначив як «під горою», не вказавши, під якою саме. Згодом ігумен Ф. Васьковський згадував, що «десятину з рибного торгу брали ксьондзи бернардинці». З літопису І. Ерлича відомо, що 1651 р. у пожежі згорів бернардинський монастир (там само). Отже, нам відомо, що монастир і костьол були дерев`яними, монастир знаходився недалеко від Дніпра під горою, мав привілей на збір мита з рибного торгу. Дата заснування монастиря і будівництва храму невідома.

Бернардинським костьолом вважають досить значну, максимально наближену до схилу гори споруду, базилікального типу з неглибоким прямокутно завершеним хором і сигнатуркою. Можливо, до костьолу стосуються прибудова притвору та дзвіниці. Ця споруда на малюнку Вестерфельда виглядає майже рівною за об’ємом, стилістикою і значенням, а можливо, і перевершує вже відомий нам з того ж малюнку кафедральний костел. На думку А. Реутова, з якою важко не погодитися це збуджує недовіру до ідентифікації цієї споруди з костелом бернардинів. Адже той проіснував ледь більше 20 років, був споруджений і утримуваний на міські доходи, що значно поступались домініканським. Отже викликає сумніви, що він здобув таких визначних форм.

 

 

Окрім домініканців на Київському Подолі розмістився костел бернардинців, який імовірно зображено на тому ж малюнку А. ван Вестерфельда (1). Видно також раніш згадуваний кафедральний костел (2)
Окрім домініканців на Київському Подолі розмістився костел бернардинців, який імовірно зображено на тому ж малюнку А. ван Вестерфельда (1). Видно також раніш згадуваний кафедральний костел (2)

 

Єзуїтський костьол привертав увагу дослідників не більш, ніж бернардинський. Власне і постав він майже одночасно з бернардинським і існував так само недовго. Відомості про цей храм також є досить обмеженими. Відомо лише, що єзуїтська резиденція з'явилася у Києві 1620 р. з ініціативи єпископа Богуслава Окші-Радошевського. Втім, як зазначають польські джерела, єзуїти тоді тулилися у домініканців. У 1623 р. єзуїти перемістилися до єпископського містечка Фастова, де з 1625 р. почала діяти колегія середнього типу зі школами граматики, поетики і риторики. Після 1633 р. єзуїти знову повертаються до Києва, розмістившись в будинку, купленому для них Я Тишкевичем, тодішнім київським воєводою.

 

 

Януш Тишкевич – київський воєвода і покровитель єзуїтів
Януш Тишкевич – київський воєвода і покровитель єзуїтів

 

Єзуїтський колегіум постав на Подолі близько 1637 р., у часи, коли Київським єпископом став представник єзуїтського ордену О. Сокальський. Ян Тишкевич також призначив єзуїтам фундуш на відкриття колегіуму, який мав протидіяти православній Києво-Могилянській академії. Єзуїти збудували свою святиню та відкрили колегіум на суч. вул. Покровській. В польських джерелах можна прочитати, що будівля цієї школи була змінена в Богоявленську церкву. Втім це не відповідає дійсності.

 

 

Тут, на вулиці Покровській знаходився костел та школа єзуїтів
Тут, на вулиці Покровській знаходився костел та школа єзуїтів

 

 

У зв’язку з не толерантною поставою єзуїтів, православні ієрархи, зокрема митрополит Петро Могила, просили короля заборонити єзуїтам перебування в Києві
У зв’язку з не толерантною поставою єзуїтів, православні ієрархи, зокрема митрополит Петро Могила, просили короля заборонити єзуїтам перебування в Києві

 

Поблизу, на тій же Покровській вулиці, на території садиби Покровської церкви знаходилася також Вірменська церква Різдва Богородиці (вул. Покровська, 7). Зважаючи на те, що вірмени так само як і католики сприймалися у православному Києві того часу як єретики, а також той факт, що вони зажди лишалися вірними владі речи Посполитої, а також прийняли унію з римсько-католицькою церквою, зупинимося тут в «польських слідах Києва» і на їх церкві. Постійно цитований нами у зв’язку з католицькими храми Києва А. Реутов подає дуже цікаву історію вірменської громади і храмів Києва. Колонія вірменських купців існувала у Києві ще у домонгольські часи. Про це свідчить, зокрема, вірменська редакція житія свв. Бориса та Гліба, створена приблизно у 1230-і роки, де є епізод відвідання вірменами мощів цих святих. Широко відома також розповідь Києво-Печерського патерика про спілкування св. Агапіта з вірменином — особистим лікарем Всеволода Ярославича. При цьому як зазначає Дашкевич ці випадки свідчать як про нетолерантність церковної верхівки, так і толерантність світської влади.

З точки зору православної церкви вірмени вважалися єретиками-монофізитами, яких потрібно навертати до справжньої віри. З цією метою православними було встановлено шанування давніх вірменських святих, які прославилися ще до розколу 451-506 рр. - св. Григорія Просвітника та св. Ріпсіме, фрескові образи яких у ХІІ ст. прикрасили південну галерею Софійського собору. Відомо також декілька полемічних закидів проти вірмен у творах давньоруських церковних діячів.

 

 

Св. Григорій просвітник – мозаїка XIV ст. Константинополь
Св. Григорій просвітник – мозаїка XIV ст. Константинополь

 

Очевидно, вірменську церкву на Подолі вперше було збудовано ще перед 1240 р. Про це свідчить кладка її фундаменту з використанням як жолобчастої брускової цегли, так і плінфи. Якою мірою вона постраждала від монголів, невідомо, але її швидко було відновлено. У XIV ст. тут містилася вірменська єпископська кафедра. Останній київський вірменський єпископ Гакоб (Яків) згадується у 1371-78 рр. Після того кафедру було перенесено до Луцька. Саму ж церкву імовірно було знищено під час нападу Едигея 1416 р., оскільки вже 1475 р. (дата реконструйована) Казимир IV Ягеллончик надає вірменам привілей заново оселитися у Києві, створити тут торгову факторію і збудувати на Подолі свою церкву. Більшість дослідників вважає, що цей храм в свою чергу було зруйновано Менглі-Гіреєм 1482 р. Проте відомі привілеї, надані київській вірменській церкві великим князем литовським Олександром 1496 та 1499 рр., королем Сигізмундом I 1511, 1513 та 1535 рр., а пізніше — Стефаном Баторієм (1576-87).

При цьому виявляється, що саме між 1530-ми та 1570-ми роками окремого храму у київських вірменів не було, через що вони отримали дозвіл користуватися приділом (зараз - свв.Антонія і Феодосія) у південній внутрішній галереї св. Софії. Про це переконливо свідчить ряд вірменських графіті на його стінах. За дослідженням Сергія Висоцького, всі вони датовані між 1537-71 рр. Можна припустити, що близько 1535-37 рр. стара мурована будівля завалилася сама собою.

Наприкінці XVI ст. на підмурках зруйнованої кам'яної було зведено нову, тепер вже дерев'яну, церкву Різдва Богородиці. Вперше її згадує 1584 р. Мартін Груневег. Актом 1622 р. київська вірменська громада віддала свій храм разом з усім належним до нього нерухомим майном під владу та опіку львівській вірменській кафедральній церкві.

 

 

Ми не знаємо як виглядала мурована Вірменська церква у Києві. Втім Львівський собор, який з 1622 р. опікувався київськими вірменами, зберігся
Ми не знаємо як виглядала мурована Вірменська церква у Києві. Втім Львівський собор, який з 1622 р. опікувався київськими вірменами, зберігся

 

У 1633 р. міщанам вдалося здобути грамоту Владислава IV, за якою магістрат отримував "пляци" (земельні ділянки), будинки та крамниці вірменської церкви. Саме у цей час точилися суперечки довкола унії вірменів Речі Посполитої з римо-католицькою церквою, укладеної 1629 р. Очевидно, київські вірмени підтримали унію, оскільки називали свій храм "костелом Нароженя найсветшое панни Марії". Зауважимо, що поляки у своїх путівниках чи історичних нарисах завжди називають вірменські храми костелами.

Цей останній дерев’яний вірменський храм у Києві загинув у пожежі 1651 р., під час окупації міста військом Януша Радзивіла. Невдовзі після того, згідно з жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича 1659 р., вірменам остаточно було заборонено оселятися в Києві. У садибі ж вірменської церкви 1685 р. засновано православну Покровську церкву.

 

 

На території вірменської церкви згодом було побудовано перлину українського бароко – Покровську церкву І. Григоровича-Барського
На території вірменської церкви згодом було побудовано перлину українського бароко – Покровську церкву І. Григоровича-Барського

 

Археологічні розкопки 1975 та 1985 рр. виявили залишки престолу, підлоги з полив'яних плиток, уламки фресок, кілька середньовічних поховань, скарб київських монет XIV ст. На жаль, кладка фундаментів виявилася настільки пошкодженою, що навіть не вдалося з'ясувати план будівлі.

 

 

 

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Фундаменти Вірменської церкви досліджені поблизу дзвіниці Покровської церкви
Фундаменти Вірменської церкви досліджені поблизу дзвіниці Покровської церкви

 

План розкопок вірменської церкви за результатами розкопок групи Г. Івакіна
План розкопок вірменської церкви за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Фрагмент підлоги вірменської церкви з полив’яними плитками різного кольору, за результатами розкопок групи Г. Івакіна
Фрагмент підлоги вірменської церкви з полив’яними плитками різного кольору, за результатами розкопок групи Г. Івакіна

 

Труханів острів

Документальна історія Труханового острова починається з 4 липня 1508 р., коли київський воєвода Юрій Монтовтович підписав жалувану грамоту Києво-Пустинно-Микільському монастирю, якою надавав йому право володіння Долобським озером на Трухановому (Тухановому) острові: “Я Юрій Михайлович Монтовтович, воєвода Київський, державця Чернігівський та Любецький. Били нам чолом старці з монастиря Святого Миколи Пустинського, щоб ми передали на той монастир та церкві Святого Миколи озеро на ім'я Долобеск, та з гирлом на острові Трухановому. І ми їм дали, на тую церкву Святого Миколи, те озеро Долобеск і з гирлом, й на то їм надали сей наш лист, під нашою печаткою”. Король польський та великий князь литовський Сигізмунд І 17 серпня 1510 р. підтвердив цю грамоту. (Згідно з листом (короля) Сигізмунда І до київського воєводи Я. Гольшанського про заборону Київським міщанам претендувати на о. Труханів).

 

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

 

Хресними батьками київського Труханового острова самі того не бажаючи стали польські королі: Сигізмунд І (старий), Сигізмунд ІІ (Август) та Сигізмунд ІІІ (Ваза) в грамотах яких, а також київських чиновників вперше з’являється його назва
Хресними батьками київського Труханового острова самі того не бажаючи стали польські королі: Сигізмунд І (старий), Сигізмунд ІІ (Август) та Сигізмунд ІІІ (Ваза) в грамотах яких, а також київських чиновників вперше з’являється його назва

 

Проте, після того підтверджувати право Пустельно-Микільського монастиря на Труханів острів довелося київському воєводі і старості свислоцькому Андрію Немировичу. Своєю жалуваною грамотою від 14 квітня 1534 р. він сповістив тих, “кому буде потреба того відати, що били йому чолом ігумен монастиря Миколи Пустинського Ларіон з братією і повідали, що у них зникли документи на Труханів острів, де і двори їхні, і єз (старовинна риболовна гребля – за Ковалинським) на річці Чорториї”. На їхнє прохання воєвода підтвердив, що “мають вони той острів та єз тримати вічно з усім, і за господаря короля його милість Бога просити; і на те ми їм дали сей наш лист, з печаткою нашою”. В 1566 р. права монастиря підтвердив король Сигізмунд ІІ Август.

Топонім Труханів відомий також з листа короля Сигізмунда ІІ (1541 р.), який заборонив подільським міщанам претендувати на острів.

В 1568 р. київським війтом став Станіслав Соколовський, який був нагороджений цією посадою за вірну військову службу. На його прохання, що відповідало зацікавленості всіх міщан, київський каштелян Павло Сапєга 7 лютого 1568 р. підписав розпорядження про передачу Труханового острова київському магістрату. Острів був відібраний у Пустельно-Микільського монастиря згідно з вироком великокнязівського суду та зобов’язанням мешканців острова сплачувати магістрату куничне мито. Король Сигізмунд ІІІ (Ваза) підтвердив повернення Труханового та сусіднього острова Муромця міщанам.

 

 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 2

 

Труханів острів – об’єкт боротьби київських міщан та монастирів, результати якої вирішували польські королі
Труханів острів – об’єкт боротьби київських міщан та монастирів, результати якої вирішували польські королі

 

Події визвольної війни у Києві

 

На піку своєї могутності у середині ХVII ст. поляки становили 19% мешканців міста (разом з жовнірами – залогою Київського замку). Але вже навесні 1648 р. брацлавський воєвода Адам Кисіль (як православний русин, цей шляхтич був посередником між козаками і "лядською" адміністрацією) не нервував, він радше панікував: "Раби тепер володарюють над нами, засновують із Хмельницьким нове князівство." Того ж славного 1648 р. по битвах під Жовтими водами та Корсунем, Київ опанували козацькі загони під керівництвом Данила Нечая. А на святвечір 1648 р. і самого Батька Хмеля, що приїхав сюди після зняття облоги Замостя, у Золотих Воріт повітали кияни.

 

 

В’їзд Б. Хмельницького до Києва, худ. М. Івасюк. Лише нещодавно стало відомо, що видатного художника історичного жанру розстріляли у більшовицькій катівні у Києві й закопали у Биківні 25 листопада 1937 р.
В’їзд Б. Хмельницького до Києва, худ. М. Івасюк. Лише нещодавно стало відомо, що видатного художника історичного жанру розстріляли у більшовицькій катівні у Києві й закопали у Биківні 25 листопада 1937 р.

 

У 1651 р віленський польний гетьман Януш Радзівіл зі своїми військами (з литвинів чи говорячи сучасною мовою білорусів) вирушає на Київ. Після тяжкої поразки козацьких військ під Берестечком та невдачі полковника М. Небаби під Ріпками, 1651 р. Київ боронити не було кому.

 

 

Януш Радзівіл, портрет 1652 р.
Януш Радзівіл, портрет 1652 р.

 

Тож у серпні литвини, подолавши опір нечисленної козацької залоги, увійшли у Київ. Невеликий козацький загін відступив до Трипілля, а духовенство написало Я. Радзивілу листа з проханням не нищити міста. 4 серпня частина кінноти заїхала в Київ зі свого табору на Оболоні, повз Кирилівську церкву на Дорогожичах. Піхота прибула на байдаках Дніпром - прямісінько на Поділ, тодішню головну частину міста. Сам Радзивіл із рештою кінноти і штабом в'їхав у Київ через Золоті Ворота, які так і стояли напівзруйновані з часів Батия.

 

 

Я. Радзівіл у Золотих воріт Києва, 1651 р. малюнок А. ван Вестерфельда
Я. Радзівіл у Золотих воріт Києва, 1651 р. малюнок А. ван Вестерфельда

 

Завдяки цьому походу залишилися численні зображення Києва зроблені придворним художником А. ван Вестерфельдом на малюнки якого ми вже посилалися у першій частині нашого дослідження.

 

 

Медаль на честь зайняття Києва військами Я. Радзівіла у 1651 р. Досить реалістично показано заплаву Дніпра, над якою виситься верхнє місто
Медаль на честь зайняття Києва військами Я. Радзівіла у 1651 р. Досить реалістично показано заплаву Дніпра, над якою виситься верхнє місто

 

Проте А. Маєвський вказує, що Радзивілл нібито на прохання київського митрополита та лаврського архімандрита не ввів війська до міста.

Як би не було насправді значна частина сил литвинів, зокрема кіннота Вінцентія Гонсевського, розташувалася табором на Оболонських луках. Гонсевський був литовським стольником, розбивши київського полковника Антона Ждановича, його кінний загін (1500 коней) приєднався до армії Радзівіла під Вишгородом. Кінноту Гонсевського зображено на іншому малюнку А ван Вестерфельда.

 

 

Зображення військ литвинів на Оболоні на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.
Зображення військ литвинів на Оболоні на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.

 

Понад місяць литвини хазяйнували у Києві. Результат був дуже сумний: розграбовано і спалено сотні будинків. Згоріли ринок, ратуша із документами на право власності і привілеями, 6 церков - кам'яна (пресвятої Богородиці) і п'ять дерев'яних (святого Пророка Іллі, Миколи Доброго, святого Василя, Миколи Набережного, святого Богоявлення (на території суч. Києво-Могилянської академії). Втім на довго затримуватися тут литвини не планували. Тож пограбувавши монастирі, вони намагалися вивезти зняті дзвони на човнах Дніпром. Та козаки, контролюючи долину Дніпра, ховаючись зі своїми човнами у заплаві, блокували ці намагання та навіть захопили шість таких суден.

 

 

Козаки у засідці
Козаки у засідці

 

Окупація виявилася недовгою. 19 серпня 1651 р., на сучасній Матвіївській затоці (а тоді - головному річищі Дніпра між Трухановим і Почайнинською косою) козацькі чайки зустрілись у бою з річковою флотилією Речі Посполитої і у рішучій битві перемогли її.

 

 

Зображення річкової битви біля Труханового острова на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.
Зображення річкової битви біля Труханового острова на рисунку А. ван Вестерфельда – 1651 р.

 

Саме з цієї перемоги почалося визволення Києва від окупаційних військ Януша Радзівіла. Адже одночасно Чернігівський полк остаточно перерізав і сухопутні комунікації Радзівіла, відітнувши його від північних тилових баз у Гомелі та Мозирі. Відступаючі від Берестечка полки Хмельницького частиною своїх сил також блокували литвинів у столиці з заходу. Таким чином армія віленського польного гетьмана опинилася у Києві в напівоточенні. Я. Радзівіл прийняв рішення прориватися до польських військ, які на той час міцно зав’язли під Білою Церквою у позиційних боях з козаками. При цьому лівий фланг відступаючих литвинів 31 серпня 1651 р. був розбитий київським полком А. Ждановича на Жуковому острові (Конча-Заспі). Необхідно зауважити, що існує навіть припущення, що саме з тієї битви пішла назва київського урочища Мишоловка. Станом на ХІХ ст. так позначено місцевість у районі суч. Корчуватого. Можливо ця назва пов’язана з таким зручним для нападів, існуючим і зараз тут крутим звивистим спуском у кінці проспекту Науки.

Після підписання угоди в Білій Церкві 20 березня 1654 р. Ян Казимир видав універсал, що звільняв Київ від усіх податків. Втім про відновлення минулих польських позицій вже не могло бути й мови. Кінець польського панування в Києві прийшов після Андрусівського перемир’я та поділу України на правобережну та лівобережну, за яким Київ відійшов до Московського царства (Наступну частину див тут http://h.ua/story/378168/)

 

Використано власні фото автора, а також матеріали електронних продуктів та видань:

1.        Храми Києва, Енциклопедія. друге видання. 3 Media ltd., 2002., зокрема статі А. Реутова присвячені католицьким та вірменському храму.

2.        Киев на старинной открытке. Конец ХIX – начало ХХ вв.

3.        Киев. Фотоальбом 1943-1970. Скайхорс, 2008.

4.        Берлинський М.Ф. Історія міста Києва.- К.,1991.-С.177, примітка 110;

5.        Горбик О.О. Католицькі храми Києва (архітектурно-фактологічний факультатив) // Київська старовина.- 1999.- №6.- С.42-46.

6.        Закревский Н. Описание Киева.- М.,1868.- С.201, 449.

7.         Івакін Г.Ю. До питання про кам'яну архітектуру пізньосередньовічного Києва // Археологія Києва: Дослідження і матеріали.- К., 1979.- С.107-115, 120-124;

8.        Киев триста лет назад // Киевская старина.- Т.XLIV, март 1894.- С.405; Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей.- К.,1874.- Отд.ІІ.— С.19, 87.

9.        Ковалинський В.В. Київські мініатюри: Кн. VII – К.: Купола, 2008. – 596 с.

10.     http://www.old.kiev.ua/image

11.     http://www.antipapism.kiev.ua/index.php?mid=3&f=reed&bid=10&tid=142

12.     Вортман Д. Я. Читаючи топонімічний довідник // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень.- Вип. 3.- К.: Фенікс, 2007.- С. 261—325.

13.     http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/25/40311/view_print/

14.     http://slavica.abakumov.kiev.ua

15.     Кальницький М. Polskie adresy Kijowa. – K.: Duch I Litera, 2010.

16.     Дашкевич Я. Русь і Вірменія. Конфесійні та культурні контакти ІХ — першої половини ХІІІ століть // Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка.- Т.CCXXV.- Львів, 1993.- С.175—181; http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/649/1/167-184_%D0%94%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%AF.pdf

17.     Закревский Н.В. Описание Киева.— М.,1868.— С.859—861.

18.     Івакін Г.Ю. До питання про кам'яну архітектуру пізньосередньовічного Києва // Археологія Києва: Дослідження і матеріали.— К., 1979.— С.115—119.

19.     Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А. Дослідження південної частини Подолу в 1984—1985 рр. // Стародавній Київ: Археологічні дослідження 1984-1989.- К., 1993.- С.113-131.

20.     Aleksejczuk O., Kijw i okolice, Wydawnictwo PASCAL, Bielsko-Biaa, 2006, s. 368.

21.     Majewski A. A. Pod Lojowem i Bial Cerkw. Dziaіania armii litewskiej prszeciw Kozakom w latach 1648-1651 // [http://www.mowiawieki.pl/artykul.html?id_artykul=3180].

22.   http://dpua.info/news/news-in-ukraine/obschestvo/litso-kieva-zarisovki-goroda-chetyrexsotletnej-da.html

а також деякі інші ресурси мережі

Висловлюємо також особисту подяку Д. Вортману та Т. Пархоменко, В. Дзівалтовському

Дивись також галерею koscioly Kijowa http://www.kresy.pl/kresopedia,architektura,swiatynie?zobacz/koscioly-kijowa-kostely-kyeva

Науковий співробітник історико-архітектурного пам'ятника-музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.



Создан 14 июн 2013