ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 3

 
 

ПОЛЬСЬКІ СЛІДИ КИЄВА Частина 3

Автор: Іван Парнікоза



     

Польські сліди Києва 

 

 

 

Частина 3


 

Під царським скіпетром

 

 

150-й річниці Січневого повстання 1863 р. Присвячується

Z okazji 150-lecia powstania 1863 r.

 

«Гэта не тое што купіць стрэльбу на дыван над ложкам, — сурова сказаў Алесь. — Нам усё ж трэба дзве тысячы стрэльбаў, столькі ж халоднай зброі, ды жалеза для паробак, ды паперы, бо ў Кастуся зрываецца справа».

В. Короткевич, «Зброя»

Rzecz nie w tym by kupic strzelb i powiesic ja na dywanie nad lozkiem – surowo powiedzia Ales – Potrzebujemy dwa tysiace strzelb, tylez samo broni siecznej, i broni dla parobkow, i pieniedzy?, bo z Kostusiem w bj idziemy”

U. Karatkiewicz, „Bron”

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Польсько-українське протистояння XVII ст. закінчилося входженням обох народів XVIII ст. до Російської імперії. З часів Андрусівського договору тривала поступова русифікація Києва: з нього витіснялися не те, що польські, але й українські культурні впливи. Російська монархія активно утверджувалася на своїх «споконвічних» землях. Ці землі вже простирались аж до Варшави, а Київ ставав «тиловою» базою так званого Південно-Західного краю. Ще й сьогодні це служить основою для так званого західного русизму – тобто уявлення про те, що ні українців, ні білорусів не існує. Натомість існують лише західні частини великого руського народу. Пам’ять про Південно-Західний край, як це не дивно, досі жива. Наприклад, у назві однієї з українських залізниць. З точки зору України така назва повна нісенітниця і функціонує не за звичкою, а з нашої безпринципності та вигоди для сусіда. Київські пам’ятки, пов’язані з нашими польськими сусідами, нагадують нам як Росія поступово підминала під себе сусідні народи. Так, мало кому з киян відомо, що у підвалах перлини київської архітектури - Андріївської церкви, певний час утримували ватажка польського визвольного повстання 1794 р. Тадеуша Костюшка, перш ніж ув’язнити його у Петропавлівський фортеці у Петербурзі, а у Маріїнінському палаці перебував останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський.

Wojny polsko-ukrainskie prowadzone w XVII wieku zakonczyy sie tym, e w wieku XVIII oba narody zostay wchloniete przez Imperium Rosyjskie. Od czasu rozejmu andruszowskiego trwaa stopniowa rusyfikacja Kijowa: wypierano z niego nie tylko polskie ale i ukraiskie kulturalne wplywy. Monarchia rosyjska aktywnie umacniala si na swoich „odwiecznych” ziemiach, jake wowczas rozcigay si a do Warszawy, a Kijw sta si „tylowa” baz tzw. Kraju Poludniowo-Zachodniego. Jeszcze dzis sluzy to za podstawe tzw. zachodniego rusizmu, tj. pogldu wg ktorego ani Ukraincy, ani Bialorusini nie istnieja. Istnieje tylko zachodnia czesc wielkiego rosyjskiego narodu. Pamiec o Kraju Poudniowo-Zachodnim, co nie dziwi, jest zywa do dzis, np. w nazwie jednego z ukrainskich przedsiebiorstw kolejowych. Z punktu widzenia Ukrainy jest to nazwa zupelnie nonsensowna i funkcjonuje ona nie z przyzwyczajenia a z powodu naszego braku zasad i dla wygody ssiadow. Kijowskie zabytki powizane z naszymi polskimi sasiadami przypominaja nam jak Rosja stopniowo podporzadkowywaa sobie sasiadujace z nia narody. Malo ktory z kijowian wie, ze w podziemiach perly architektury kijowskiej – cerkwi sw. Andrzeja przetrzymywany by dowodca polskiego powstania 1794 r. Tadeusz Kosciuszko nim zosta uwieziony z Twierdzy Pietropawlowskiej w Petersburgu. Zas w Paacu Maryjskim przebywa ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Перлина київської архітектури – Андріївська церква, відома і тим, що в її підвалах утримували героя польського визвольного повстання Тадеуша Костюшко

Perla kijowskiej architektury – cerkiew sw. Andrzeja, znana tez z tego, ze w jej podziemiach przetrzymywano bohatera polskiego powstania – Tadeusza Kosciuszke

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Маріїнінський плац – царська резиденція у Києві, в якій перебував останній король Польщі Станіслав-Август Понятовський. Вигляд у кінці XVIII ст. на гравюрі з малюнка І. Сергієва ХІХ ст (вул. Грушевського, 55). Palac Carski (Marynski), w ktorym gosci krol Stanisaw August Poniatowski, a w czasach dzisiejszych spotykal sie z Kijowianami papiez Jan Pawe II - ul. M. Hruszewskiego, 5

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський

Ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Маріїнінський плац, вигляд станом на поч. ХХ ст. та сучасний вигляд

Palac Marynski, wyglad na poczatku XX wieku i wyglad wspoczesny

 

Тож, у цій частині нашого циклу познайомимося з життям польської громади у «малоросійському» Києві у ХVIII-поч. ХІХ ст.

***

Кількість поляків у Києві почала знову зростати після 1796 р. за панування царя Павла І. Він проводив більш ліберальну політику, випустив ув’язнених учасників повстання Т. Костюшка. Також він дозволив відродження польської освіти. Саме під час його панування польській громаді Києва дозволено побудувати перший, починаючи з XVII ст. (1660-1799), костел. Він знаходився на Печерську і був посвячений на честь св. Миколая.

За даними А. Реутова, він знаходився на сучасній Печерській пл., на місці ринку біля Печерського універсаму; фасад виходив на продовження червоної лінії непарного боку нинішньої вул. Копиленка.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Печерський костел (у колі) на плані Києва, 1803 р. (за А. Реутовим)

Koscio peczerski (o kole) na planie Kijowa z 1803 roku (za A. Reutowem)

 

Споруджений на Печерську за особистим дозволом Павла I (1799) з огляду на те, що після запровадження нових меж Київської губернії та перенесення до Києва Контрактового ярмарку тут у різних справах перебувало чимало поляків-католиків.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Сучасний вигляд місця, де знаходився костел на Печерській площі

Wspoczesny wyglad miejsca, na ktorym znajdowa sie koscio na Placu Peczerskim

 

Це була невелика дерев'яна прямокутна у плані будівля простої архітектури. Для служіння при костьолі призначили 20 домініканських та уніатських ченців, але польська громада не дозволяла уніатам служити. На утримання храму виділили частину прибутків Чорнобильського домініканського монастиря.

Костьол згорів 1817 р., після цього був заснований Олександрівський костьол. В 1837 р. на місці цього костелу було зведено невелику православну церкву св. Ольги.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Церква св. Ольги на місці Печерського костелу на світлині 1920 р.

Cerkiew sw. Olgi na miejscy kosciola na Peczersku na zdjeciu z 1920r.

Разом з костелом слід згадати і про виникнення на Печерську нового міського некрополя. Його можна побачити вже на мапі 1781-1787 рр. поблизу від укріплень Нової Печерської фортеці. Згодом, як свідчать мапи, там з’явилася навіть каплиця.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Цвинтар на Печерську на мапі 1781-1787 рр.

Cmentarz na Peczersku na mapie z lat 1781-1787

 

Другим цвинтарем, де ховали представників різних конфесій, стало Байкове кладовище. Воно – одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще 1834 р. Площа 72,47 га. Кладовище було закладене для поховання людей православного, лютеранського і католицького віросповідань на відокремлених частинах. Кожна з частин мала свою каплицю.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Байкове кладовище на мапі 1865 р.

Cmentarz Bajkowa na mapie z 1865 r.

З кінця ХVIII ст. у зв’язку з ростом популярності київського Контрактового ярмарку до Києва приїжджали і все частіше оселялися поміж іншими і поляки: поміщики, купці, ремісники та урядники.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Ринок на Подолі, М. Сажин, 1840-і р.

Rynek na Padole, M. Sarzyn, lata 1840-te

 

З Контрактовим ярмарком пов’язано і перебування у Києві класика польської поезії білоруського походження А. Міцкевича. Він відвідав Київ лютого 1825 р.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Адам Міцкевич під час перебування у Києві дорогою до Одеси відвідав Контрактовий будинок, Києво-Печерську лавру та інші пам’ятки, зустрічався з діячами таємних київських польських патріотичних організацій

Adam Mickiewicz w czasie pobytu w Kijowie, podczas podrozy do Odessy, odwiedzi Dom Kontraktowy, Lawre Kijowsko-Peczerska oraz inne zabytki, spotykal sie z dzialaczami kijowskich tajnych polskich organizacji patriotycznych

 

На жаль, у нашому місті досі немає ні пам’ятника, ні пам’ятної дошки А. Міцкевича, яку варто було б розмістити на стіні Контрактового будинку, разом з такими ж для багатьох інших українських та іноземних визначних постатей, які пов’язані з київськими контрактами. З поляків крім А. Міцкевича тут гостили Й.І. Крашевський і давали концерти польські музиканти Г. Венявський, К. Ліпінський та ін.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Контактовий будинок у Києві. Побудований в 1815-1817 рр. (архітектори В. Гесте та А. Меленський) в рамках не реалізованого проекту адміністративно-торгівельного комплексу. Dom Kontraktowy wzniesiony w latach 1815-1817, (arch. W.Geste i A. Mielenski) , w ramach niezrealizowanego projektu kompleksu handlowo-administracyjnego. Peni role centrum Targw Kontraktowych, na ktore zjezdzaa sie szlachta z calego regionu. Tu goscili A. Mickiewicz (1825 r.), J. I. Kraszewski i koncertowali polscy muzycy: H. Wieniawski, K.J. Lipinski. Obecny budynek gieldy - ul. Mezyhirska, 1.

 

30 січня 1812 р. з ініціативи поляка Тадеуша Чацького у Києві було відкрито першу чоловічу гімназію з польською мовою навчання.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Тадеуш Чацький

Tadeusz Czacki

 

Співорганізатором закладання гімназії виступив Адам Ржевуський – непересічна особистість свого часу.

 

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Адам Ржевуський

Adam Rzewuski

 

У 27 років Адам відправлений послом до Данії і з успіхом виконав свою місію; через два роки за видатну політичну діяльність став сенатором Речі Посполитої, будучи обраним вітебським каштеляном. Виступаючи на Сеймі у віці 32 років звернув на себе увагу своїм красномовством і глибоким розумінням справ.

Після поділу Речі Посполитої, коли значна частина її перейшла до Росії, Ржевуський був прийнятий на російську службу з чином дійсного статського радника і призначений головою цивільної палати у новоствореній Брацлавської губернії. В 1808 р. київське дворянство обрало його своїм губернським маршалом. Адам Ржевуський відомий тим, що він був батьком Евеліни Ганської – дружини О. Бальзака та Кароліни Собанської – авантюристки і таємного агента царського уряду, в яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін, Адам Міцкевич і низка декабристів.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Евеліна Ганська

Ewelina Hanska

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Кароліна Собанська

Karolina Sobaska

 

Господиня одеського салону - Кароліна Собанська уславилася на початку 1820-х своєю пекучою демонічною красою.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Ще одним киянином свого часу був відомий авантюрист свого часу Михайло Чайковський (псевдо Спадик-Паша). Після еміграції до Парижу та участі у кримській війні на боці Туреччини він 1873 р. отримав амністію та поселився на короткий час у Києві на вул. Новоєлізаветинській (суч. Пушкінська), а потім на Хрещатику (будинок не зберігся). У Києві він публікував свої твори. Похований у Козелецькому районі Чернігівської області.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Михайло Чайковський у турецькому мундирі

Micha Czajkowski w mundurze tureckim

 

Ще більше поляків з’явилось у Києві після створення тут 1834 р. університету. Важливу роль у становленні Київського університету відіграло перевезення сюди усієї матеріально-технічної бази Кременецького ліцею та, імовірно, Віленської духовної академії, які були зачинені після листопадового повстання 1831 р. Перші свої приміщення університет орендував на суч. вул. Круглоуніверситетській. Основу книгозбору нового університету становили книжки з Віленської духовної академії. Потрапила сюди і бібліотека останнього короля Польщі Станіслава Понятовського, до Кременецького ліцею вона була перевезена 1805 р. В 1992 р. підписано договір про співпрацю між Центральною науковою бібліотекою України у Києві та національною бібліотекою у Варшаві щодо обробки усіх документів з польських бібліотек, які знаходяться в Україні. Польська група дослідників розпочала інвентаризацію київської книжкової колекції, що носить назву "Regia", у Києві. У результаті цієї праці має повстати каталог електронний і друкований бібліотеки Понятовського.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Філіал Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, в якій збереглися рідкісні польські видання та меблі з давньої бібліотеки короля Польщі Станіслава Понятовського – вул. Володимирська, 62

Filia Biblioteki Narodowej Ukrainy im. W. Wernadskiego, w ktorej zachoway sie rzadkie polskie wydania oraz meble z dawnej biblioteki krola Stanisawa Augusta, przekazane niegdys do Kijowa z Liceum Krzemienieckiego - ul. Wolodymirska, 62

 

Біля 20 % викладачів новоствореного університету становили поляки. Серед них були математики Стефан Вижевський (Stefan Wyzewski), Гжегож Хречин (Grzegorz Hreczyn), фізик Ігнатій Абламович (Ignacy Ablamowicz), хімік Стефан Зенович (Stefan Zienowicz), філолог Максиміліан Якубович (Maksymilian Jakubowicz), викладач римського права Олександр Міцкевич (Aleksandr Mickewicz) – брат Адама Міцкевича, а також архітектор Франтишек Мехович (Franciszek Miechowicz).

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Головний корпус Київського університету св. Володимира, закладеного 1834 р., збудований 1842 р. (арх. В. Беретті), проект передбачав римсько-католицьку каплицю. Викладали тут професора польського походження: В. Високович, Л. Гурецький, Й. Корженевський, О. Мицкевич, І. Фонберг, Н. Хщонщевський, Й. Шимановський і інші. Навчалися тут також А. Яблоновський, Б. Лесьмяна, М. Рильський, діяли патріотичні кола – вул. Володимирська, 60

Glowny gmach Uniwersytetu Kijowskiego, zalozonego w 1834 r., wzniesiony w 1842 r. (arch. W. Beretti), projekt przewidywal kaplice rzymskokatolicka. Wykladali tu profesorowie polskiego pochodzenia: W. Wysokowicz, L. Gorecki, J. Korzeniowski, Al. Mickiewicz, I. Fonberg, N. Chrzaszczewski, J. Szymanowski i inni; studiowali tu m.in. historyk A. Jablonowski, B. Lesmian, M. Rylski; dzialay polskie kolka patriotyczne – ul. Wolodymirska, 60

 

Хоча встановлення національності студентів складає певні проблеми, адже їх тоді записували згідно до релігійного визнання, проте серед католиків домінуючою групою, напевне, були студенти польського походження. У першому академічному році 30 з 62 студентів були католиками. У наступні роки, аж до 1858-1859 рр. поляки складали близько половини слухачів цього закладу. Польські студенти створювали також різні підпільні патріотичні організації. Перша з них – Союз Польського народу (Zwiazek Ludu Polskiego), в яку входили також українці, була утворена 1836 р. У травні 1836 р. ця організація була викрита, 115 осіб було заарештовано.

Зважаючи на наявність серед студентів значного відсотку католиків-поляків, Микола І дав дозвіл на влаштування для київських навчальних закладів окремого католицького храму. Загалом на релігійне життя католицької громади Києва суттєво вплинуло підписання конкордату 1847 р. між Російською імперією та Ватиканом. Тож, станом на 1850 р. у Києві діяло дві римо-католицькі парафії: Св. Олександра при однойменному костелі та Св. Володимира у каплиці при університеті.

Настоятелем мав бути керівник кафедри теології. Спочатку цей храм містився у приватному будинку, імовірно, на Липках. Потреби окремих релігійних груп студентів київського університету було враховано при плануванні його головної будівлі. Зокрема, з тильного боку чотирикутного головного корпусі в апсидах було спроектовано та збудовано каплиці: з правого боку православну, а з лівого – католицьку. Цю каплицю було освячено на честь св. Миколая 1843 р. За описом сучасників, храм мав дуже великі розміри – близько 30 м. довжиною та близько 15 м. шириною. У храмі було три олтарі: головний з образом Христа та дарохранительницею з Кременецького ліцею, та бічні з образами євангеліста Іоанна та Божої матері. Всі три олтарі належали пензлю Карла Брюлова (їх подальша доля не відома). Каплиця знаходилася в апсиді з північно-західного боку університетської будівлі на другому поверсі. У ній навіть було встановлено орган.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Каплиця св. Миколая у лівій апсиді головного корпусу Київського університету з малюнка М. Сажина: «Вигляд Київського університету з боку ботанічного саду», 1846 р.

Kaplica sw. Mikolaja w lewej absydzie korpusu glownego Uniwersytetu Kijowskiego z malowidla M. Sarzyna: „Widok Uniwersytetu Kijowskiego od strony ogrodu botanicznego” 1846 r.

 

Ця каплиця проіснувала до 1864 р., коли після січневого повстання її було зачинено. Інші джерела вказують на 1862 р., коли було розформовано кафедру теології. Університетська каплиця була добре пристосованою для потреб богослужіння, вона мала досить велику залу та ризницю.

Цікаво, що католицькі каплиці пізніше виникли і при інших навчальних закладах Києва. Хоча бракує їх якогось опису, проте відомо, що існували вони у Першій імператорській Олександрівській гімназії на Бібіковському бульварі (суч. філологічний факультет університету на бульварі Т. Шевченка), Київському кадетському корпусі на Кадетському шосе (наразі Міністерство оборони України на Повітрофлотському проспекті), Інституті шляхетних дівчат (суч. Жовтневий палац).

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

 

Київський кадетський корпус

Kijowski Korpus Kadetow

 

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Жовтневий палац, де також згадується католицька каплиця

Paac Pazdziernikowy, w ktorym wzmiankowana jest take kaplica katolicka

 

Також згадуються приватні каплиці: на Подолі на розі вул. Юрківської та Кирилівської, на Лук’янівці при лікарні Подгорських та Сірочинських, у Пуща-Водиці, на Шулявці та католицькій ділянці Байкового кладовища.

Окрім студентів значний відсоток становили дворяни. Їх відношення до Російської імперії було вірнопідданим. Саме з їх ініціативи було побудовано новий київський костел св. Олександра, який зберігся до сьогодні. Храм був збудований на честь візиту царя Олександра І до Києва. Храм міг вмістити 2 тис. віруючих. Ця пам’ятка архітектури XIX ст. у стилі ампір збереглася до нашого часу та розташована у Верхньому місті (Костьольна, 17).

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

План Олександрівського костелу

Plan kosciola sw. Aleksandra

В 1814 р. римо-католицька громада Києва вирішила спорудити мурований костьол в ім'я св. Олександра Папи Римського — на честь імператора Олександра I, якого вважали переможцем Наполеона. Кошти збиралися серед польських дворян залежно від кількості кріпаків – 25 копійок на "ревізьку душу". Після того, як 1817 р. згорів дерев'яний костьол на Печерську, теперішнє місце для його розміщення безкоштовно надав магістрат. Того ж року за проектом петербурзького архітектора Давида Івановича Вісконті (1772-1838) закладено підмурки нині існуючої будівлі, але закінчено її було тільки 1838 р. професором Київського університету Францем Мєховичем, який значно здешевів первісний задум. Освячено храм 1842 р. могилевським єпископом Головинським.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Олександрівський костел на малюнку Тараса Шевченка, 1846 р. Зліва від костела помітний корпус монастиря домініканців

Kosciol w. Aleksandra na obrazie Tarasa Szewczenki, 1846 r. Na lewo od koscioa widoczny budynek klasztoru dominikanow

 

Новий костел не вдовольнив київську польську громаду, яка, вочевидь, розраховувала на більше. Тому одразу ж після закінчення будівлі "шляхетне товариство" почало здіймати її на кпини. Казали, що київський костел є "карикатурою на храм св. Петра у Римі", а влаштовані на фасаді дві невеликі вежі-дзвінички називали "ослячими вухами Берніні" (італійський архітектор Лоренцо Берніні завершив будівництво римського храму св. Петра і охоче застосовував таку ж композицію в інших церковних будівлях, створивши загальноєвропейську "моду" на неї). Нарешті, переказували анекдот про те, що проект костелу для Києва випадково направили до Білої Церкви, а білоцерківського – до Києва.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Білоцерківський костел, збудований на замовлення Браницьких

Koscio w Bialej Cerkwi, wybudowany na zamowienie Branickich

 

Костел мав шість бічних олтарів: св. Анни, апостолів Петра і Павла, св. Антонія Великого, св. Анни, Пресв. Богородиці і св. Іоанна Хрестителя. Серед ікон вирізнялися привезене з Італії "Розп'яття" та гарні копії "Мадонни" Рафаеля і "Святого Антонія" Мурільйо.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Олександрівський костел на старій листівці

Koscio sw. Aleksandra na starej widokowce

 

Ще до завершення будівництва костелу домініканці спорудили поруч нього двоповерховий корпус свого монастиря, у головній залі якого відправлялася служба Божа. Після польського повстання монастир було закрито (1832). Цей корпус, надбудований після війни ще на два поверхи, зберігся досі.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Корпус монастиря домініканців, сучасний вигляд

Budynek klasztoru dominikanow, wyglad wspolczesny

 

Костел було закрито 1937 р. і пристосовано під різні адміністративні установи та гуртожитки. Інтер'єр було повністю змінено: влаштовано кілька поверхів, поділених на невеликі приміщення. З 1952 р. у костьолі розміщено планетарій та Історичну бібліотеку, з 1982 р. – Республіканський будинок наукового атеїзму.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Костел вже як планетарій, 1953 р.

Kosciol jako planetarium, 1953 r.

 

25 листопада 1990 р. було прийнято рішення про передачу костьолу Римо-католицькій Церкві. Перша меса відбулася 13 січня 1991 р. Незабаром розпочалася реконструкція (архітектор Сергій Юрченко, будівельна фірма "Energopol") за фінансової підтримки німецьких та польських фірм та участю парафіян. В 1993 р. біля входу встановлено хрест, який водночас править за дзвіницю, з написом "Пам'ять жертвам за віру і батьківщину, 1917-1991". 7 жовтня 1995 р. відновлений костел було освячено.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Сучасний вигляд Олександрівського костелу

Wspoczesny wyglad kosciola sw. Aleksandra

***

Польський Рух у Києві особливо пожвавився після поразки Росії у Кримській війні та підписання Паризького мирного договору 1856 р. Роком пізніше польські студенти заклали організацію Потрійний союз (Zwiazek Trojnicki). Студентський рух вийшов на свою кульмінацію після того, як 1861 р. було розігнано демонстрацію у Варшаві. У цей час в Олександрівському костелі відбувалася патріотична літургія. Важливе значення польських студентів Києва та їх викладачів засвідчує той факт, що значна їх частина ввійшла до складу керівництва польських патріотичних угруповань, що готували січневе повстання, яке стало переломною подією у житті польської громади тогочасного Києва. Повстання розпочалося 23 січня 1863 р. у Варшаві. Повстання частково захопило правобережну Україну та Київ. У Київській губернії офіцерів для повстанських загонів було доручено готувати підпоручику С. Бобровському (Stefan Bobrowski).

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Стефан Бобровський

Stefan Bobrowski

 

Загалом співвідношення сил було не на користь повстанців, які на додаток мали менше зброї. Окрім того, у той час у Польщі знаходилася половина всієї російської армії. Бобровський входив до керівного склау організації польських студентів. Йому вдалося розмістити у Києво-Печерський лаврі підпільну друкарню, але вона була розкрита, а Бобровському вдалося втекти (докладніше див. http://en.wikipedia.org/wiki/Stefan_Bobrowski).

Одним з діячів у Києві був також Ізідор Коперницький (Izydor Kopernicki, 1821-1891) – лікар за фахом, майже 8 років знаходився на військовій службі, надавав допомогу пораненим під час Кримської війни у Севастополі, був нагороджений медаллю. З 1857 р. він виконував обов’язки прозектора анатомії Київського університету.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Ізідор Коперницький

Izydor Kopernicki

 

Навколо нього гуртувалася передова студентська молодь, інтелігенція міста, серед якої він проводив роботу. На квартирі у нього збиралися члени гуртка, бували українські діячі А. Красовський, В. Синьогуб та ін. Незадовго до повстання І. Коперницький змушений був втекти до Галичини (докладніше див. http://pres-centr.ck.ua/print/news-18979.html).

«Провінціальний комітет на Русі» розробив план своєї діяльності, який передбачав повстання у всіх повітах Київської, Волинської та Подільської губерній. Важливу роль у підготовці повстання в Україні зіграв активний діяч Київського таємного товариства Антон Юревич. У грудні 1862 р., коли Є. Ружицький виїхав до Житомира, його було затверджено головою «Провінціального комітету на Русі». Напередодні повстання його було оголошено диктатором і він організовував агітаційний рейд повстанського загону селами Київщини. У селах читали селянам «Золоту Грамоту» - програмний твір повстанців.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Копія «Золотої Грамоти» в експозиції національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Kopia „Zlotej Hramoty” w ekspozycji Narodowego Muzeum Historyczno-Architekturalnego „Kijowska Twierdza”

 

У с. Солов’ївка Радомишльського повіту каральним загоном була влаштована засідка. Юревича було важко поранено, захоплено та ув’язнено у Київській фортеці. Втім, лютого 1864 р. А. Юревич влаштував втечу з круглої башти Васильківського укріплення.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Кругла башта Васильківського укріплення, суч. вигляд

Baszta Okraga Bastionu Wasilkowskiego, wyglad wspoczesny

 

Це був небувалий в історії фортеці випадок. Втеча була здійснена через підземний хід, який вирили Юревич зі своїм помічником прапорщиком Терпіловським. Він був таємно переправлений за кордон і закінчив своє життя у Франції.

У всіх губерніях Правобережної України велася активна підготовка до повстання. Заготовляли зброю, фураж, підводи для обозу та коней. У Києві було створено школу з підготовки кавалеристів. Її очолював Ромуальд Ольшанський (1826-1864) – вчитель верхової їзди у Київському університеті. Для цього використовував манеж та будинок свого батька.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

На квартирі у нього відбувалися таємні зібрання, було влаштовано друкарню, де було надруковано «Золоту грамоту», зберігався порох. За успішну підготовку кінного закону, повстанський центр нагородив його званням полковника.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Ромуальд Ольшанський

Romuald Olszanski

 

Повстання на Правобережній Україні розпочалося вночі 26/27 січня 1863 р. під гаслом «За Вашу і нашу волю!». Під зброю стало 6 тис. чоловік. Згідно плану повстання необхідно було організувати пункти для збору повстанських загонів. Головним таким пунктом мав стати Овруч тоді Волинської губернії. Та всі відомості про місця зібрання загонів були відомі поліції за два місяці до початку повстання. Першим виступив загін у 500 повстанців з Києва. Та повністю не сформовані у відділ повстанці змушені були одразу вступити до бою з царськими каральним військами та зазнали значних втрат. Так само у Київській губернії були поступово розбиті загони В. Рудницького, Р. Ольшанського та Г. Шарамовича.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Косий капонір Госпітального укріплення Київської фортеці

Kosa Kaponiera Bastionu Szpitalnego Twierdzy Kijowskiej

 

Р. Ольшанського було відправлено до Косого капоніру Київської фортеці. Суд виніс йому вирок – каторжні роботи, який потім замінили на розстріл. Цей вирок було приведено до виконання тут же.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Стіна у Госпітальному укріпленні, біля якої розстрілювали січневих повстанців

Sciana w Bastionie Szpitalnym pod ktora rozstrzeliwano powstancow styczniowych

 

Загін Володислава Рудницького, відомого під псевдо козака Сави, було розбито картелями 15 травня 1963 р. у с. Верхолісся Радомишльського району. Рудницького схопили і заслали до Сибіру, де таки стратили. Підтримали польське повстання і передові українці. Так, 1 грудня 1862 р. у журналі «Колокол» було опубліковано листівку «Офіцерам російських військ від комітету руських офіцерів у Польщі». Автором цієї листівки був Андрій Потебня. Він одним з перших перейшов на бік повстанців, воював разом з косінерами та загинув у бою під Пясковою Скелею неподалік від Кракова (Pieskowa Skala).

 

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Битва під Пясковою Скелею

Bitwa pod Pieskowa Skala

 

У ніч 4/5 березня 1863 р. польські повстанці, озброєні косами, напали на значно чисельніший загін російського війська. Їх очолював, також з косою в руках, Андрій Потебня. Куля наздогнала його біля стіни цвинтаря містечка Пяскова Скеля. Товариші віднесли смертельно пораненого у груди Потебню до сторожки, і там він на світанку помер на їхніх руках – спокійно і мужньо. Останніми його словами були: «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії…». В 1953 р., на 90-ту річницю повстання, прах Андрія Потебні і загиблих разом з ним повстанців з великими військовими почестями було перенесено до розташованого неподалік місця бою замку на околиці Кракова, біля Пяскової Скелі і поховано у братській могилі. Цей замок перетворений на історико-краєзнавчий музей, тут завжди людно.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Андрій Потебня

Andrij Potebnia

 

На надгробку написано: «Тут спочиває шістдесят п'ять невідомих повстанців 1863 року і серед них академік Стефан Залевський й українець Андрій Потебня колишній офіцер російських військ та соратник Олександра Герцена. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!».

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Плита на могилі Андрія Потебні у Пясковій Скелі

Plyta nagrobna na mogile Andrija Potebni w Pieskowej Skale

 

У зв’язку і з повстанням на Київщині слід згадати про деякі інші особистості. Костянтин Крупський (1838-1883) – батько Н.К. Крупської. Костянтин Гнатович у той час був молодшим офіцером Смоленського полку, розквартированого у Польщі. Агітував у своїй частині, завдяки чому на бік повстанців перейшло кілька сотень солдат і офіцерів. Тадей Розеславович Рильський (1841-1902) – батько М.Т. Рильського, займався роз’яснюванням селянам «Золотої Грамоти».

На півдні Київської губернії повстання розпочалось одночасно з Васильківським, Уманським та Ліповецьким повітами. Загони мали збиратися разом біля Таращі, а далі йти до Овруча. Там вже діяв загін Лук’яна Волі (Адама Зелінського). Та загін А. Зєлінського дорогою був розбитий, а повстання на Київщині цілком придушене. Зелінський також був ув’язнений у Косому капонірі (названий так через те, що єдиний з капонірів даного укріплення розташований під кутом до валу, що було викликано індивідуальними особливостями схилу Черепанової гори). У березні 1864 р. царський уряд майже повністю придушив повстання. З учасниками жорстоко розправлялися: кілька тис. чоловік було відправлено до Сибіру на довічне заслання, біля 3 тисяч повстанців ув’язнили у Київській фортеці, частину – у Косому капонірі. Всі полонені польські повстанці згідно з затвердженими указом царя «Правилами накладання покарання на учасників польського повстання 1863 року» були розділені на 5 категорій, залежно від ступеню їх «провини».

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Камера у Косому капонірі, де утримували повстанців

Cela w Kosej Kaponierze

 

До 1 групи потрапили керівники повстанських загонів та центральних комітетів, українські і російські офіцери та солдати, що перейшли на бік повстанців, а також люди, які взяли зброю до рук. Усі вони підлягали військово-польовому суду.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Так звана «офіцерська» камера у Косому Капонірі

Tak zwana „cela oficerska” w Kosej Kaponierze

 

Для всіх інших учасників повстання Правила передбачали попередні розслідування військово-слідчої комісії. Для цього їх утримували у Косому капонірі, а потім карали залежно від виявлених обставин.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Розп’яття, відтворене на стіні камери, за малюнком одного з в’язнів

Krzyz odtworzony na scianie celi wg rysunku jednego z wiezniow

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Малюнок камери, виконаний в’язнем

Rysunek celi wykonany przez wieznia

 

Про ті події наразі нагадує хрест та таблиця з іменами страчених тут ватажків повстання: Адама Зелинського (Adam Zielinski), Владислава Тадеуша Раковського (Wladislaw Tadeusz Rakowski), Платона Кржанівського (Platon Krzyzanowski), Ромуальда Ольшанського (Romuald Olszanski) та Адама Дружбацького (Adam Druzbacki) на території Косого капоніру Київської фортеці (пров. Госпітальний).

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Пам’ятна дошка на місці старти ватажків польських повстанців 1863 р. біля входу до Косого капоніру

Pamiatkowa tablica na miejscu stracenia dowodcow polskich powstancow 1863 r. obok wejscia do Kosej Kaponiery

 

Проте, незважаючи на жорстку розправу, польське прагнення до незалежності не було зламано. А поруч з ними визрівали аналогічні прагнення і в українців. Втім, у подальшому посилився процес національного і політичного розмежування. Українці почали виходити з польських патріотичних організацій, а поляки – з українських громад. Це розмежування зумовлювалося, по-перше, висуненням польськими повстанцями великодержавного гасла про відновлення Польщі у кордонах 1772 р., який передбачав приєднання значної частини українських земель до Польської держави, і, по-друге, негативним ставленням більшості громадівців до виступів польських повстанців. Відбулося подальше розмежування українських громад за політичними поглядами їх членів на два табори. Праве крило їх на чолі з В.В. Антоновичем являло собою ліберально-буржуазну націоналістичну течію, яка у відношенні до польського визвольного руху займала відверто ворожу позицію. Не зрозумів історичного значення польського повстання і М.П. Драгоманов. Ліве крило громад, найактивнішими діячами якого були А. Красовський, В. Синьогуб та деякі інші, прихильно ставилося до польського визвольного руху і прагнуло організувати на його підтримку виступи українського селянства. Значну роботу у цьому напрямі, зокрема, проводив підполковник А. Красовський, який виїжджав до Корсуня, де у квітні 1862 р. відбулися масові селянські заворушення. Він проводив серед учасників виступів агітацію, поширював у Житомирському піхотному полку листівки із зверненням до солдатів відмовитися від участі у придушенні селянських заворушень, застосування зброї проти народу, брав участь у студентських зборах, закликаючи до організації народних виступів на підтримку польських повстанців. Агітаційну роботу серед учнівської молоді проводив гурток Є. Мосаковського, створений 1861 р. при Київському військовому училищі, що знаходилось у казармах військових кантоністів – сучасний Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації на вул. Московській, 45/1.

 

Польські сліди Києва Частина 3 Polskie slady w Kijowie Czesc 3
 

Київське військове училище, суч. вигляд

Kijowska Szkola Junkrow Piechoty, wyglad obecny

 

Об'єднуючи у своїх лавах представників російської, української і польської молоді, цей гурток вивчав і поширював серед вихованців школи революційні ідеї Герцена, Чернишевського, Шевченка, Некрасова, виховував у молоді любов до народу й ненависть до царизму. Гурток ставив своїм завданням підготувати виступи селян на допомогу польським повстанцям. Подібну програму мала і група української молоді на чолі з членом громади В. Синьогубом. Будучи послідовником А. Красовського і глибоко співчуваючи польському визвольному рухові, він у квітні 1863 р. за допомоги дрібномаєткових поміщиків братів Потоцьких і Пилипенка створив у с. Пилипчі Переяславського повіту Полтавської губернії таємне товариство «Громада», яке мало з прибуттям польських повстанців до села виступити разом з ними «на панів і …убивати тих, хто утискував і кривдив селян». Отже, ліві громадівці прихильно ставились до польських повстанців і намагалися подати їм допомогу.

Та бурхливі переживання народів, які прагнули незалежності у кінці ХІХ на початку ХХ ст. у Києві тимчасово приглушив поступ невблаганного капіталізму. Про це у наступній частині нашого циклу.

Burzliwe doіwiadczenia narodow, ktore pragney niepodleglosci w koncu XIX i na poczatku XX wieku w Kijowie zostay na pewien czas zagluszone przez rozwoj nieublaganego kapitalizmu. Ale o tym w nastepnej czesci naszego cyklu.

 

 

Використано власні фото автора, а також матеріали електронних продуктів:

Храми Києва, Енциклопедія. ІІ вид. 3 Media ltd., 2002.

Киев на старинной открытке. Конец ХIX-начало ХХ вв.

Киев. Фотоальбом 1943-1970. Скайхорс, 2008.

Biblioteka krla Stanisawa Augusta Poniatowskiego przechowywana w Kijowie

http://www.nimoz.pl/pl/wydawnictwa/czasopisma/cenne-bezcenne-utracone-archiwum/1997/nr-41997/biblioteka-krola-stanislawa-augusta-poniatowskiego-przechowywana-w-kijowie

http://www.old.kiev.ua/image

Браславець О. Київ католицький. Київ православний. Путівник. Іоанн Павло ІІ в Україні. 23-27 червня 2001 р. Кайорос. Київ. 2001. – 203С. 

Київське військове училище http://kvvidkus27.narod.ru/iu.html

http://www.antipapism.kiev.ua/index.php?mid=3&f=reed&bid=10&tid=142

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_1863%E2%80%941864_%D1%83_%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

В. Ковалинский Дворец над Днепром http://2000.net.ua/weekend/gorod-sobytija/khronograf/90427

В пам’ять про січневих повстанців у Києві http://www.kresy.pl/zobacz-kresy,fotorelacje?zobacz/powstancom-styczniowym-w-kijowie

Рок 1863 на Руси http://books.google.com/books?id=OMgvAQAAMAAJ&pg=RA1-PA334&lpg=RA1-PA334&dq=Gustaw+Szaramowicz+1863&source=bl&ots=nJPyCUrP2M&sig=fRhn_QFwQjYYX3B4P4zUJFTd9pM&hl=uk&sa=X&ei=V3aWUYiYMdDC4AP9_IHYBg&ved=0CEgQ6AEwAw#v=onepage&q=Gustaw%20Szaramowicz%201863&f=false

 

Висловлюємо також подяку Д. Вортману, К. Войцеховському, А. Слензяк, Т. Пархоменко, В. Мельник, О. Новіковій-Вигран, Г. Заворотній

Dziekuje rowniez D. Wortmanowi, K. Wojciechowskiemu, A. Slezak, T. Parchomenko, W. Melnyk, O. Nowikowej-Wigran, G. Zaworotnej 

Науковий співробітник історико-архітектурного пам'ятника-музею «Київська фортеця»

Парнікоза І.Ю.

Pracownik naukowy Muzeum-Pomnika Historyczno-Kulturalnego „Kijowska Forteca”

I.J. Parnikoza 



Создан 14 июн 2013